|
До 1 квітня - жменя сміху вам на втіху
Світлана Коваленко: - У моєї бабусі, яка мешкала в селі Полтавка, було вісім онуків. Усім – по 6-8 років. Мамин двоюрідний брат разом з нею самою вирішили одного разу зробити бомбу. Взяли банку з-під дихлофосу, бойові патрони в діда з клуні, сірку й порох. Все це вони замотали у фольгу, зробили гніт (фітіль). Після недовгих суперечок було вирішено випробувати зброю у вбиральні на подвір’ї. Гніт підпалили, а самі залягли в малину неподалік. Але бомба не вибухнула. Через 10 хвилин відважні винахідники підійшли глянути, в чому ж справа. Саме коли заглядали в чорну безодню, сталося неочікуване: бомба, хоч із запізненням, але вибухнула! Поранень вони не отримали, але вигляд мали жахливий. Вибух почув дід, який неподалік порався по господарству. Злякавшись його гніву, діти побігли до річки неподалік, щоб змити з себе неприємні наслідки експериментаторства. Але в неділю на пляжі відпочивало багато людей. Залетівши у воду, малі розраховували миттєво відмитися від своєї пригоди. Та вони забули одвічну істину: ВОНО неодмінно спливе. Ще довго селяни пригадували дітям їхню жагу до знань.
Андрій: - У армії зі мною сталася одна пригода. Я захворів, і мене поклали до військового шпиталю. В перший день до кімнати, в якій я лежав, зайшов лікар. Він уважно оглянув усіх і зупинив пильний погляд на мені. «Андрій К.? – запитав він – На огляд!» Виходячи, я почув за дверима регіт хлопців. У кабінеті лікар прослухав мене, спитав про скарги на здоров’я, а потім додав: «Скидайте штани!». Я запитав, навіщо, але лікар був невблаганним: «Ви що, хочете вже сьогодні марширувати?». Я спочатку нічого не зрозумів, адже страждав від сильного бронхіту, але все ж таки скинув штани. Це ж мій лікар, подумав я. А він занадто вже ретельно почав «обстежувати» мене, і я притьмом вискочив геть. До себе в палату я забіг з великими очима, повними жаху, а хлопці відразу запитали: «Що сталося? Доктор Гомес образив?» У військовій частині вистачало гультяїв та симулянтів, які були не проти відлежатись на лікарняному. Саме таким Гомес пропонував «бартер»: або йди маршируй, або зроби приємне одинокому військовому лікарю. Кажуть, що кілька солдат таки ощасливили місцевого Хауса. І відлежувались до кінця служби в шпиталі.
Оля Лукашова: - Одного разу моя мама прийшла пізно ввечері в п’ятницю, після роботи, годин в одинадцять вечора із дня народження кращої подруги й колеги по роботі. Тільки-но я відкрила двері, як вона з порогу заявила: «Швидко зроби мені чаю і поклади спати!» Я хутко заходилася робити чай, а мама тим часом почала розповідати різні небилиці. Я кажу: мамо щось ти дуже вже розійшлася! Тут все й розпочалося! «Вам можна відпочивати, а мені ні? Як ви мене дістали! Ось піду від вас і навіть не хрюкну!» Зранку ми всі разом, у дружньому сімейному колі, посміялися над цим випадком. Особливо весело було батьку, який сам з горілкою не товаришує, і жінку свою побачив напідпитку вперше.
Ірина Орлова: - Знайома якось розповіла цікаву історію, яка сталася з її чоловіком. Він влаштувався працювати в Київський метрополітен машиністом. Спочатку необхідно було пройти випробувальний строк. От «діди» й вирішили в останній день цього строку пожартувати над стажером. Говорять хлопцю: «Ти завтра, коли здаватимеш зміну, повинен пройти посвячення. Кожен з нас його проходив. Ти передаєш зміну, стаєш перед потягом і активно махаєш руками пасажирам». Наступного дня Саша так і зробив. А чоловік, який його змінив, дає об’яву пасажирам: «Обережно, двері зачиняються! Цей експериментальний потяг кілька зупинок пройде без машиніста. Дивіться, он він вам махає рукою!» У вагонах миттєво зчинилася паніка: хтось устиг вистрибнути, а на наступній зупинці вийшли абсолютно всі.
Марина Литвинова: - Мій сусід Дмитро раніше працював інструктором на водійських курсах. Якось він навчав одну дівчину, яка сама ніколи не тисла на гальмівну педаль, немов не підозрювала про її існування. Весь час він робив це за неї, користуючись другою педаллю, яка є на машинах для навчання водінню. Врешті йому це набридло. Під час чергового уроку треба було пригальмувати на червоне світло, але машина впевнено неслася цілувати КАМАз. Викладач злякано дивився на впевнену в собі блондинку, але вперто не хотів гальмувати. Вона теж ігнорувала небезпеку. В останній момент Дмитро з усієї сили натиснув на гальма, і машина «зависла» в кількох сантиметрах від вантажівки. Нервово тіпаючись, Дмитро, який, коли нервує, трохи заїкається, запитує: «Ч-чому т-ти на гальма не н-натиснула?» Дівчина здивовано відповіла: «А в-вони с-самі р-раніше г-гальмували». | 
