|
Не так давно у селі Тарасівці Бобринецького району бацила Коха викосила велику родину. Живим залишився тільки неповнолітній Дмитрик (ім’я змінено), який, дякувати чи то диву, чи то Богу, не підхопив цієї зарази.
Він розповідає, що спочатку захворіла на туберкульоз бабуся, яка полюбляла спиртне. Сусіди частенько доправляли стару додому попід руки, бо знаходили її сплячою десь на вулиці. Від неї заразився дід, який невдовзі і помер. Потім від туберкульозу лягла у холодну землю мати. А за нею й старша сестра. Дмитро вважає, що якби на початку звернулися до лікарів, то трагедії можна було б уникнути.
19 листопада 2009 року МОЗ видало наказ № 846, згідно з яким повинні бути створені відділення хіміорезистентного (стійкого до ліків) туберкульозу й палати для хворих на заразну форму недуги, які добровільно не проходять курс лікування. Хворі підлягають госпіталізації в протитуберкульозні установи, де зобов’язані пройти лікування. У випадку ухиляння від госпіталізації вони підлягають розшуку й примусовій госпіталізації. Якщо хворий понад три місяці не лікується, то після відповідного рішення суду доставляти в спецвідділення його повинні працівники міліції. Подавати позов до суду повинен саме лікар-фтизіатр. Проте у МВС механізм лікування таких хворих не розроблений. Адже, за великим рахунком, примусове лікування – обмеження свободи людини у зв’язку із захворюванням. Це серйозна колізія, як медична, так і правова. Сьогодні хворі на мультирезистентні (хіміорезистентні) форми лікуються в загальних відділеннях. Але досить легко в будь-який момент покинути таке відділення. У підсумку – серед тих, у кого вперше виявлений туберкульоз, є хворі зі стійкими формами, що заразилися від недбайливих пацієнтів. І немає жодної гарантії, що їх лікування буде успішним… | 
